Від однієї вродливої молодої жінки пішов невірний чоловік. Він зазіхнув на зовсім юну дівчину, яка в той момент замінила йому весь Всесвіт. І його не зупинили навіть п’ятеро дітей. Наймолодшій доньці в той момент було всього півроку. Добре, він би пішов по-чоловічому. Так цей “мужчинка” ще й забрав фактично все, що можна було винести з квартири. Жінка дивилася, як вантажники забирали її техніку і меблі, на яку вони заробляли спільними зусилля, і в кінці кінців сказала: «Ми зустрінемося через п’ять років, і у нас буде все!» Минуло п’ять років – і в двері квартири подзвонив старий згорблений дідок. Він втратив абсолютно все. Його молода дружина кинула свого старого чоловіка заради нового, молодого і багатого, і розчинилася. А у нього залишилося тільки самотність і хвороби. Йому налили чай. Тому що так годиться. Його колишня дружина стала квітучою молодою жінкою з глибоким мудрим поглядом втомлених очей.
Вона отримала другу освіту, почала працювати на двох роботах, повністю забезпечувала себе і дітей. У неї був чоловік, з яким вони дбайливо і неспішно будували відносини. У квартирі теж була повна чаша: на підлозі лежали дорогі килими, на кухні стояли меблі і техніка, в вітальні працював сучасний телевізор. Вона все змогла сама. Їй не було страшно, адже біля неї були її діти. Старий дивився на світ, який він покинув, і не міг вимовити ні слова. Діти не могли дізнатися його, адже минуло п’ять років. Молодші мирно грали на килимі у вітальні, а старші вчили уроки. Для них він був лише випадковим гостем, зайшовшим до матері. Коли чай закінчився, йому ввічливо вказали на двері. Він вийшов і ще довго бродив по сусідніх вулицях, мріючи повернутися в минуле і ніколи не допускати подібних помилок. Але було пізно, занадто пізно … Як часто той, хто забирає з собою повні мішки різного мотлоху, залишається ні з чим. А ті, хто працюють самовіддано і не замислюючись про плоди своїх діянь, отримують справжню нагороду. Правда ?!