Мій батько поmер. Я важко пережила втрату близької людини. Але, як то кажуть, біда не приходить одна. До мене заявилася мама, яка давно покинула нас з батьком. Ні, не для того, що підтримати мене, а щоб забрати спадок, який мені від нього дісталося: квартиру, машину і дачу. Я вважаю маму зрадницею, тому нічого не дам ні їй, ні її дітям. Моє життя ділиться на “до” і “після”. Де “до” – це тоді, коли я була щасливою дитиною двох закоханих людей. Мій батько неймовірно любив мене і маму. Він ніколи нічого від нас не вимагав, лише хотів щоб ми посміхалися. Тоді я ще не розуміла свого щастя. Але все пізнається в порівнянні. А “після” – це коли мама чомусь вирішила поміняти тата на якогось дядька Петра, а нашу квартиру на гуртожиток. Я тоді не могла зрозуміти, чому ми живемо з чужим чоловіком, чому мене просять називати його татом, і чого рідного батька немає поруч. Це той період, коли я стала нещасним дитиною. Стало зрозуміло, що насправді мама ніколи не любила тата. Тому що тепер дядькові Петру вона прощала все: пиятику, дармоїдство і безгрошів’я, а на тата ображалася за всякі дурниці. Мені залишалося чекати на аліменти, щоб отримати щось смачненьке, а й то я повинна була ділити з дорослими.
Новий вітчим називав татові аліменти подачками, але нахабно користувався цими подачками. А моя мама, яка постійно говорила татові, що більше не хоче дітей, але народила цьому дядькові Петру аж двох дітей: сина і дочку. Оскільки вітчим був людиною ледачим і неорганізованим, мама теж стала закидати себе і витрачати багато часу на різні розваги. Саме тому мене зробили справжньою нянькою для малих. Я перестала відчувати себе улюбленою дитиною, для них я була лише причиною отримати гроші і доглядальницею для дітей. Тому мені дуже хотілося втекти як найдалі від цих людей. І я зробила це. Як тільки прийшов час мені приймати рішення, я вирішила переїхати до батька і бабусі. Я прожила з батьком і бабусею 4 щасливих року. Вони дійсно відігріли мене своєю любов’ю. Але потім не стало бабусі, а за нею через пів року пішов батько і я знову залишилася нікому не потрібною. Правда, бабуся з батьком встигли переписати на мене все своє майно. І я могла залишитися в квартирі одна. Мені було 18 років, коли не стало бабусі і дідусі, я ще не могла сама впоратися з такою втратою. Тому дуже зраділа, коли побачила маму на кладовище. Мені здалося, що вона приїхала підтримати мене.
Але я помилялася. Мама підійшла і прямим текстом сказала, що їй байдуже на мене і “цих людей” (батька і бабусю). Все що її цікавило – спадок батька. А ще вона сказала, що я поступила як зрадниця, коли залишила дітей на них з вітчимом, тому мені немає прощення. Тоді я остаточно зрозуміла, що з сьогоднішнього дня стала круглою сиротою. Мама заявила, що у неї троє дітей, а, отже, я повинен продати все, що отримала в спадок від тата: машину, квартиру, дачу і взяла всі його заощадження, щоб розділити між нами трьома. – Продай і роздягли все! Я ж нічого не ділила з твоїм батьком, коли йшла від нього! Я взагалі ще не думала про спадщину, можливо, я б і поділилася, якби на мені не в такому тоні це все сказали. Сиджу і думаю – а з якого дива? Мама сама зробила свій вибір, коли йшла від батька. Та якби у неї був шанс щось поділити, відсудити в свого часу, вона б його не упустила. Адже з дядьком Петром вони жили дуже бідно. Але мої слабкі заперечення мама рішуче відкидала – ти повинна все чесно поділити! Чесно захотіли? Ну, тоді і отримуйте чесно! Мене обурив тон мами і те, що вона почала ділити майно людини, який щойно поmер, якого вона зрадила. Я впевнена, що з батьком вона нічого не ділила НЕ через своє добре серце, а тому що не могла. Всє цє нахабство спровокувало мене лише на злість.
І я вперто вирішила їй нічого не давати. – Я нічого не буду продавати і ділити. Я нічого не дам ні тобі, ні вітчиму, а брату і сестрі буду допомагати сама безпосередньо. Якщо я віддам вам гроші, Петро все проп’є. А на бабусину квартиру навіть очей не клади. Ти до неї не маєш жодного відношення. Ти зруйнувала нашу сім’ю, сама зробила свій вибір. Тепер не вказуй що мені робити з батьківським спадком. Мама розлютилася і пішла. Я впевнена, що вона накрутила брата і сестру проти мене, тому що вони не говорили зі мною з тих пір. Уже 12 років минуло. Нещодавно я натрапила на свого брата в соцмережах, а він мене заблокував. Написала йому. І тут заблокував. Даремно, я до сих пір тримаю ті заощадження, які належать їм. Але, якщо не треба, то не треба. Шкода маму, вона постійно щось крутить, а її життя від того скочується все нижче. А як ви б поступили на моєму місці?