Анна закінчила школу із золотою медаллю. Її мама все життя намагалася дати своїй дочці все, про що тільки та мріяла. Тому вона була найкрасивішою на випускному, а потім вступила до одного з кращих вузів нашої країни. Перший час було дуже важко вчитися, але завдяки матері, яка всіляко підтримувала її, штовхала вперед і мотивувала, вона могла впоратися з будь-якими труднощами. Анна закінчила перший курс на відмінно. Що в школі, що у вузі вона завжди могла підійти до своєї матері з будь-якими питаннями, і вони разом знаходили відповідь. Вчителі бачили велике майбутнє у дівчинки, адже таку старанну і кмітливу людину мало де зустрінеш. Але як у нас дуже часто в житті буває, щастя закінчується там, де воно починається. На другому курсі у Анни загинула мати. Дочка в сльозах практично місяць не виходила з дому. Не знаючи, що робити далі, вона все-таки вирішила повернутися до навчання, тому що тільки так вона могла не думати про матір. У Анни все падало з рук, вона страждала від депресії. Кожен день у неї лилися сльози. Більше ніхто не міг підтримати, тому навчання пішло на другий план. За те, що вона залишилася зовсім одна, їй не вистачало грошей на життя. Підвищеної стипендії, яку їй дали після смерті матері, не вистачало, щоб оплатити квартиру, їжу, а також дорогу до університету.
Тому вона вирішила почати працювати вечорами, не сидіти ж склавши руки. Це була її перша співбесіда, хоча там обговорювати було нічого, її б і так взяли, адже домробітниці завжди потрібні були, але все ж. У перший робочий день їй пояснили, що робити, як вбиратися, і що не потрібно чіпати. В принципі, нічого складного не було. Просто підтримуй чистоту – і будуть тобі гроші. Анна робила одне і те ж кожен день через це її життя перетворилося на суцільний жах. Рано вранці вона йшла на навчання, де намагалася підтримувати колишній спосіб відмінниці, але вже з великими опадами. Після навчання вона йшла на роботу. А пізно ввечері о 10 годині йшла додому, після важкого робочого дня. На домашні завдання не вистачало часу, в принципі, як і на прибирання, готування в своєму будинку. Тому вона харчувалася тим, що купувала в магазині по дорозі додому. Практично кожен вечір вона згадувала свою матір. Лягала на ліжко, де вони разом спали, розглядала фотографії та тихо плакала. Найприкріше в цій ситуації, що ніхто не міг допомогти. Друзів у Ані не було, родичі були, але вони вже стільки років не спілкувалися, тому вона була сама по собі. В черговий раз після навчання вона йшла на роботу. У цей день була похмура погода та йшов дощ. Від цього настрій Анни тільки погіршувався.
Прийшовши на роботу, насамперед господар відчитав її. Виявляється, вона вчора впустила невелику статуетку і навіть цього не помітила. Слава богу річ не розбилася, а просто впала на м’який килим, але господареві це не сподобалося. Вона швидко вибачилася, прибрала за собою і приступила до вбирання спальні. Вони робили в цій кімнаті ремонт, здирали шпалери, міняли меблі, та й в цілому змінили обстановку в кімнаті. – Анна, У мене до тебе є пропозиція. У мене сьогодні малярі затримуються, тому робота стоїть. Якщо хочеш додатково заробити грошей, то можу запропонувати зняти шпалери в спальній кімнаті. Що скажеш? – Звісно я згодна! – Ось і здорово. Візьми все необхідне в коморі і можеш приступати. Якщо будуть питання, то ти знаєш, де мене знайти. – Добре. Анна пішла в комору, взяла рукавички, скребок і інші необхідні речі для здирання шпалер. Вона почала з дальньої стінки, так як здавалося, що найважча і брудна – саме ця стіна. Спочатку все йшло добре, шпалери відривалися, практично нічого не залишаючи за собою, а потім Анна натрапила на щось цікаве. Вона зняла черговий лист шпалер, як раптом на стіні побачила фотографію. Придивившись, вона побачила маленьку дівчинку, дуже схожу на неї. Вона відкинулася від стіни, впала на підлогу і різко заплакала. Настільки сильно заплакала дівчина, що це почув господар будинку. – Анна, Анна! Що трапилося? Чому ти плачеш? Анна не могла поворухнутися.
Страх паралізував її м’язи. Ноги, руки, голова – все було знерухомлено. Вона не розуміла, звідки це могло взятися. – Анна, – взяв за руку Петро. Після дотику дівчинку відразу ж відпустило. – Анна, що з тобою? – Звідки це у вас? Це що таке? – вона вказала на стіну, де висіла дитяча фотографія. – Я не розумію що це. Звичайна фотографія якоїсь дівчинки. Можливо, залишилася від старих господарів. Ми тут вперше робимо ремонт. – Старих господарів? – перепитала Ганна. – Так. Цей будинок я купив років 15 назад. Якщо я не помиляюся, то у них потім щось сталося, і вони були змушені переїхати. А цей будинок вже купив я. – Так у чому власне проблема? – знову перепитав господар. – Розумієте, ця фотографія дуже сильно схоже на ту, яка є в моєму домі. Вона лежить у матері в шафі, я бачила її буквально недавно, коли переглядала фотографії. – Не може бути такого. – Будь ласка, відвезіть мене додому, я хочу подивитися. Порівняти. Петру стало настільки цікава ця історія, що він з радістю погодився допомогти дівчині. Коли Анна і Петро зайшли в будинок, то дівчина бігом початку ритися в шафі, намагаючись знайти фото. Вона знайшла альбом, потім перегорнула його вздовж і поперек, але нічого не було. Потім відкрила другий пакет, і там, в самому кінці, лежала вона. Повністю однакова фотографія з тією, яка висіла в спальні у Петра.
– Господи, як це можливо? – промовив Петро. А дівчина тільки сильніше заплакала. – Ця фотографія моєї покійної матері. Я бачила фотографію вже давно. Я пам’ятаю, моя мати казала, що вони переїхали в цю квартиру зовсім недавно. Я була маленькою, мені було років 5. Як давно ви купили будинок? – Років п’ятнадцять тому. У мене залишилися всі папери, де прописані імена і прізвища минулих власників. Я чомусь залишив собі цей папірець. Давайте поїдемо і подивимося. Вони знову повернулися в будинок Петра. Тепер уже господар почав ритися в шафах і шукати паперу. – Знайшов! – голосно вигукнув Петро. – Так. Минулого господаря звали: Рибальчук Валерій Іванович. Його дружина, а також другий власник: Рибальчук Катерина Альбертівна. Після проголошення прізвища дружини Анна поникла. Вона сіла на коліна і почала голосно ридати. – Це моя мати, – крізь сльози вона змогла вимовити. – Що? Як це можливо? – Мама казала, що у них був будинок. Він їм дістався у спадок, але, коли тато помер, мама вже не могла за нього платити. Тому ми його і продали. А продали ми його вам. З цього дня життя Анни змінилася. Петро, почувши всю історію сім’ї Анни, почав їй допомагати. Він був заможною людиною, тому платити за навчання, квартиру, транспорт і їжу – йому було не важко. Анна продовжила вчитися і незабаром вікон ВНЗ з червоним дипломом. Ось так ось одна зустріч може знову змінити все життя.