Чомусь я дуже часто останнім часом стала переконуватися в правильності приказки: не роби добра, не отримаєш зла. І це ще раз підтверджує історія яку днями надіслала мені на пошту моя передплатниця Ірина. Розповідаю від її імені та з її згоди. Коли мені було 12 років, мама нар0дила молодшого брата Мішу. І все, з цієї пори моє дитинство закінчилося. Я перетворилася в безкоштовну няньку і помічницю мами і тата у всіх справах. А Міша відразу після народження набув статусу улюбленої дитини і обожнюваного спадкоємця. Адже тато весь час мріяв про Сина і ось нарешті його мрія збулася. Я приходила зі школи і мені відразу говорили: – Дивись за Мішею, нам ніколи, у нас повно роботи. І ніхто жодного разу не запитав, чи можу я чи ні? Може у мене якісь плани є або мені потрібно вчити уроки? На моє життя ніхто не звертав уваги. Тільки постійно всі мене твердили, що ти вже велика, а Міша маленький, і ти зобов’язана про нього піклуватися і допомагати йому все життя. І я допомагала. Спочатку няньчила з ним, потім коли вже пішла на роботу купувала йому одяг і різні приналежності до школи.
Купила йому телефон, планшет і завжди вважала, що я роблю правильно, і що коли мені потрібно буде він і мені допоможе. І ось Міша одружився. Батьки допомогли йому купити квартиру, і він став жити в місті. А я з чоловіком живу в селі. І коли Міша з дружиною приїжджає до нас, завжди добре їх приймаємо, пригощаємо і ще з собою даємо різних сільських гостинців. А тут недавно потрібно мені було у справах поїхати в те місто, де живе Міша з сім’єю. За один день я не впоралася і змушена була залишитися ще на день. Треба було десь переночувати, але я навіть не турбувалася з цього приводу. Адже у мене ж тут живе улюблений брат, і хоча у нього однокімнатна квартира, але на кухні стоїть диван і я спокійно можу там переночувати одну ніч. Я зателефонувала брату, але у нього був відключений телефон.
Тоді я зателефонувала невістці, розповіла ситуацію і запитала, чи можу я у них зупинитися? На що дружина мені відповіла, що ні, у них немає місця і мені краще зняти собі квартиру або зупинитися в готелі. А якщо я хочу зустрітися з братом, то він мені подзвонить і ми зустрінемося десь в кафе. Не встигла я навіть нічого сказати, як вона кинула трубку. Довелося терміново шукати недорогий готель. Дзвінка брата я так і не дочекалася. Дзвонила сама кілька разів, телефон був відключений. На наступний день я поїхала додому. Брат подзвонив вже ввечері і сказав: ” ти вибач, що вчора не подзвонив, пізно прийшов додому, втомлений і відразу ліг спати ”. І ні слова про те, де я ночувала і чому вони мене не взяли. І я от думаю, а як мені тепер їх приймати у себе? Адже скільки я зробила для них добра, а їх попросила один раз допомогти – і вони відмовили? І ось як мені тепер з ними спілкуватися? Або вчинити так само, як вони? Що ви думаєте з цього приводу?